…арко Вовчок, 1, 3/7», «Не плач, що ж робити, коли так лучилося. Щастя, як трясця, кого схоче, того нападе» —П. М., З, 306; «Сказано ж: не родися вродливим, а родись щасливим» —П. М., 1, 245; «А що воно теє щастя, скажи мені. Не зазнала його змалку, то вже враг матиме й до останку» — Крон., 2, 21).

Близькі до попередніх паремії зі словом доля («Куди, кажуть, хилить доля, туди треба гнуться» — Шевч., 1, 82; «З щастя та горя скувалася доля, каже приповідка» — П. М., З, 28; «Своєї долі не вгадаєш» — П. М., 2, 299; «Козак не без щастя, дівка не без долі» — П. М., 2, 290; «Твоя доля ще не вмерла».— К.-К., 1, 57; «Тепер доля не за горами» — Коцюб., 1, 134; «Не хиліться, хлопці, перед долею, бо на похиле дерево й кози скачуть» —Гонч., 4, 372).

Паралельно до соціально насичених понять долі — недолі у ху­дожніх творах зустрічається народне розуміння правди й кривди, виражене багатьма трансформованими висловами («Нема правди, не виросла, Кривда повиває» —Шевч., 1, 144; «Була колись правда, та заіржавіла» — Н.Л., 2, 196; «Правда гіркая краща кривди солод­кої» — Марко Вовчок, 1, 230; «По правді роби, по правді й очі вилізуть» — Крон., З, 75; «Правда коло порога, а кривда за столом на покуті» — Н.Л., 6, 273; «У кого сила, у того й правда» — Коцюб., З, 90; «Правда в вічі заколола» — П. М., З, 388). Деякі вислови цього ж ряду мають гумористичний характер: «Нема в світі правди, тільки в мені та в бога трошки» — Н.-Л., 6, 411; «Ти ж з цією правдою, як циган з писаною торбою, носишся»—П. М., 5, 356; «Не все то правда, що на весіллі співають» — Крон., 2, 461.

Різних видів трансформації зазнали паремії про соціальну нерів­ність, бідних і багатих («Потурай їм, брате! Скачи, враже, як пан каже: На те він багатий» —Шевч., 1, 54; «Бо недурно ж приказу­ють: видно пана по халявах» — Н.-Л., 9, 38; «Сказано: з хама не буде пана» — П. М., 1, 120; «Все ж таки панові вкланявся, а тепер мусимо кланятися пастухові» — Крон., 1, 478; «Один біс, що пан, що багатий мужик» — Коцюб., З, 85; «Відомо, що завжди, коли пани б'ються, то в мужиків чуби тріщать» — Гонч., 2, 506). Деякі зразки значно відходять від оригіналу («Пани горять, а мужички з пожару таскають» —К.-К., 1, 340; «Не панського походження, не царського колі­на» — Гонч., 2, 83).

Вислови з опорними поняттями бідний, багатий, часто будуються на контрастах («З бідного багатий останню сорочку зніме» — Яв.-Осн., З, 261; «Тече вода і на гору Багатому в хату, а вбогому в яру треба Криницю копати» — Шевч., 1, 228; «Умер багатир — збереться увесь мир, а вмре харпак — тільки піп да дяк» —Н.Л., 1, 95).

У трансформованих висловах про особу й колектив перевага надається, як і в народі, колективу («У гурті каша їсться»,— сказав він» — Н.-Л., 6, 435; «З гуртом, мовляв, і батька добре бити» — Ко­цюб., З, 98; «Дві голови — два розуми, п'ять голів — громада, а громада — великий чоловік»—П. М., 2, 430; «Як громада, то так уже й я» — Крон., 4, 49; «З миру по нитці, а голому сорочка» — Н- Л.,  1, 97).

З фольклору до літературних творів перейшли також афоризми, що висловлюють народний погляд на громадські звичаї, відмінності побуту тощо («Що край, то й інший звичай» —Н.Л., 5, 335; «Що город, то норов, що край, то й обичай» — Крон., 5, 72; «Тепер вже так повелося: що вулиця, то й звичай, що хатка, то й закон» — Крон., 2, 23). Використані в художніх творах і прислів'я з географічними назвами («В Києві тих гір, неначе сто кіп в жнива в полі» — Н.Л., 2, 289; «У Попівці люди по копійці, а в Перекопі по копі» —Гонч., 2, 303; «От тепер знай, ляше, що по Случ наше!»—Н.-Л.,7, 216), з історичними реаліями: «Та щоб не сидячого татари взяли» — П. М., 2, 203; «Несподіваний гість гірше татарина» —Крон., 1, 155; «А те­пер терпи, козаче, атаманом будеш»—Н.-Л., 9, 370).

Вислови з назвами церковних реалій, духовенства, бога і його антипода — чорта, мають у трансформованому вигляді здебільшого гумористичний або сатиричний характер («Як кажуть, гріх по дорозі біг та в хату плиг» — Н.Л., 4, 326; «Рада б душа до раю, та гріхи не пускають» — Коцюб., 5, 47; «Аби церква, а піп буде» — Н.Л., 7, 250; «Тягає на дзвіниці хвалу божу за хвіст»—Н.Л., 2, 294; «Без паламаря в церкві, як без віника в хаті» —Крон., 1, 34; «Поможи, боже!»—«Роби, небоже!»—Крон., 5, 314; «Піп — золотий сніп,— кажуть у приказці» — Н.Л., 4, 135; «Кому піп, кому попадя, а кому попова дочка» —П. М., 7, 366).

Літературні прислів'я запозичили в народних їхню будову за моделями: який — такий («Яка земля, такі й люди» — Н. М., 2, 174; «Яке життя таке і товариство» —П. М., 2, 666; «Яка ідея, такі і її носії»—Гонч., 2, 194); кому... а кому... («Кому Харитя, а кому баришня» —П. М., 6, 393; «Кому Мариночка, а кому і Івановна» — К.К., 1, 399) та ін. Поширеними в художніх творах є й контрастні протиставлення («Я ж кажу — образи, а він каже — луб'я. Він ка­же— ячмінь, «вона каже — гречка»—Н.Л., 2, 128; «Сірі вовчики наділи овечу шкуру та такі тихі стали» — П. М., З, 388; «До багатого чорт з калачем приходить, а у бідного і воли не тягнуть» — Коцюб., 1, 259; «Ой високо ми літали, та низько падали» — Н.Л., 9, 362; «Така козача вдача: сьогодні в полі, а завтра долі, сьогодні в хатині, а завтра, може, і в домовині» —Крон., 5, 313). Перейшли в художні твори і народні вітання, побажання, дитячі примовки («Дай, боже, нашим молодятам і віку довгого і здоров'я доброго!» — Кроп., 4, 11; «Як там кажуть, чим багаті, тим і раді»,— П. М., 6, 96; «Щоб вороги мовчали і сусіди не знали!» —Шевч., З, ЗО; «Щоб ти, доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа! Щоб ти закрасила мою хату!» —Н.Л., 3, 319; «Бий, дзвоне, бий, хмару розбий. Нехай хмара на татари, А сонечко на християне!» — Шевч., 2, 119;  «Заплач, батько спече калач!»—К.-К., 1, 272).

У художніх творах часто зустрічаються контамінації кількох синонімічних прислів'їв або їх частин («Він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися, щоб і кози були ситі, і сіно ціле» — П. М., З, 233; «Сім год прожити в пеклі — не поле перейти. За такий час іржа залізо з'їсть» — Кроп., 2, 35; «Дивно: одного батька, та не однакові діти, а ягода з нашого поля» — П. М., 7, 493). Більшість афоризмів вживаються з авторськими словами («Люди кажуть: чужа хата гірше ката» — П. М., 6, 149; «Та по шкоді, кажуть, і лях мудрий» — П. М., 5, 312; «Хто винен, віддати повинен, каже приповідка» — Федьк., 2, 370). До деяких зразків письменники додають свої актуалізатори, тоді прислів'я набувають нового змісту: «А що, коли б оці слова та урядникові в вуха» — Кроп., 2, 49 (народний варіант — богові в вухо); «Терпи, студенте, піхотою будеш,— промовляє крізь зуби Гладун»—Гонч., 4, 61 (народний варіант—«Терпи, козаче, отама­ном будеш») та іи. Часто прислів'я цитуються не повністю, а наво­дяться їх уривки: «Як там кажуть: Привикне собака за возом...» — П. М., З, 176; «Гора з горою не зійдеться» — Коцюб., 2, 133 та ін.

Мудрість народу — це його духовне багатство, золота скарбниця культури. Своєю ідейною силою і поетичною красою вона забезпечила собі вічне життя, залишаючись безсмертною, як і сам народ — її творець.

М. М. Пазяк